Незалежність… Це слово пахне вітром степів і свіжістю карпатських вершин. Воно звучить у колисковій, у дзвонах соборів, у голосах мільйонів українців. Воно народжувалося не в тиші, а в боротьбі
Незалежність… Це слово пахне вітром степів і свіжістю карпатських вершин. Воно звучить у колисковій, у дзвонах соборів, у голосах мільйонів українців. Воно народжувалося не в тиші, а в боротьбі.
Ми піднімали заборонені синьо-жовті прапори, творили ланцюг єдності від Львова до Києва, співали «Ще не вмерла України…» – пісню, що стала гімном. Кожне покоління плекало свободу кров’ю й боротьбою, щоб ми сьогодні могли сказати: ми – незалежні!
24 серпня 1991 року Україна заявила світові: Ми вільні!. А 1 грудня понад 90% українців підтвердили цей вибір на референдумі. Це була мить, коли мрія століть стала реальністю.
Незалежність – це вітер свободи, що розвіває синьо-жовтий прапор у серці кожного українця. Пам’ятаймо, свобода – не подарунок. Це відповідальність і боротьба. Адже коли прапор піднімається над зруйнованими містами, над окопами, над світом – то є символ нашої незламності, додає віри, сили. Згадаймо наших славетних захисників, які віддали своє життя за свободу та незалежність, захисників, які зникли безвісти, захисників, які нині боронять нашу країну.
Незалежність – це не просто дата. Це подих свободи у грудях. Це віра, що навіть у темряві сходить світло. Це сила тисяч сердець, злитих в одне слово – Україна, Донецька область, Званівська громада.
