Учасник обласного конкурсу «Молода людина року – 2025» Євген Штепа
Учасник обласного конкурсу «Молода людина року – 2025» Євген Штепа
Я - Євген Штепа, мені 25 років. Народився у невеликому, прекрасному селі - Переїзне, яке входить до Званівської громади, що на Донеччині. Тут зростала моя родина, тут я вперше побачив, що таке справжня людська стійкість і взаємопідтримка. Навчання в школі сприяло формуванню усвідомлення можливості збереження людських життів. З дитинства мене приваблювала медицина. Ще школярем я бачив, як працюють фельдшери швидкої допомоги - злагоджено, чітко, з холодною головою й гарячим серцем. У школі мені заклали любов до медицини. Тут я і почав свій шлях пізнання медичної науки, заглиблюючись у вивчення анатомії та фізіології.
Саме тут я зрозумів: допомагати іншим - це не просто робота, це боротьба за життя. Для себе з’ясував – це моє покликання.
У 2015 році вступив до медичного коледжу у місті Лиман, обравши спеціальність «Лікувальна справа». Навчання не було легким, особливо на фоні новин із фронту, які лунали щодня. Але це лише загартувало мій характер. Я знав, що знання, які отримую, скоро знадобляться не в аудиторії, а на реальних викликах. З 2019 року працював фельдшером екстреної медичної допомоги. Перші виїзди - це адреналін, страх, відповідальність. Але з кожним випадком, з кожною врятованою людиною - впевненість у правильному виборі зміцнювалась. Я навчився діяти швидко, мислити чітко, тримати ситуацію під контролем, навіть коли навколо паніка.
Моєю щоденною роботою були не лише виклики на ДТП, серцеві напади чи травми. Це були ще й людські історії. Це очі матері, які просять врятувати дитину. Це очі зляканої дитини. Це тремтячі руки літньої людини, яка потребує допомоги. Це вдячність у погляді, яку не передати словами.
З 2020 року я вступив до лав Збройних Сил України на посаду фельдшера евакуаційного взводу, продовжуючи свій шлях медика, але відтоді вже у пікселі.
Коли почалась повномасштабна війна, наша робота стала ще важливішою. Евакуація поранених, виснажливі чергування, медична допомога в бойових умовах - усе це стало новою реальністю. І я пишаюсь, що не зламався, не відступив, а залишився там, де був постійно потрібен.
Паралельно зі службою активно займався підвищенням кваліфікації, а саме: проходив курси домедичної допомоги в бойових умовах, вдосконалював навички тактичної медицини. Медицина - це та сфера, де не можна зупинятись у розвитку, навіть на передовій, бо від твоїх знань та навичок залежить чиєсь життя.
Наприкінці 2023 у мене діагностували серйозне захворювання очей, яке зʼявилося внаслідок бойових дій та високого темпу роботи протягом довгого часу. Це стало причиною мого звільнення з лав Збройних Сил України.
Нову сторінку свого життя я почав з адаптації до цивільного життя та активної соціалізації.
У квітні 2024 року я втілив у життя свою невелику мрію - відкрив власну справу. Цей бізнес - маленька кавʼярня у житловому комплексі в Києві. Без перебільшення, я вклав у це місце душу, і мені завжди було приємно бачити результати своєї роботи у вигляді щирих посмішок моїх відвідувачів.
У вільний час займаюсь спортом: бігаю, тренуюсь, беру участь у благодійних змаганнях. Вважаю, що приклад - найкраща мотивація для інших. Тому хочу бути тим, хто не просто говорить, а діє.
Моє життя було непростим, але саме випробування зробили мене тим, ким я є сьогодні - фахівцем, який вірить у силу знань, дій і людяності, підприємцем, який робить вклад у розвиток нашої держави. За свою роботу маю кілька подяк та відзнак (нагрудний Золотий Хрест, знак народної пошани та ін.), але найцінніше для мене - це можливість щодня робити внесок у життя своєї громади та країни.
