27 СІЧНЯ – 97 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСИ ТИХОГО
27 СІЧНЯ – 97 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСИ ТИХОГО
«Я – для того, щоб мої земляки-донбасівці давали не лише вугілля, сталь, машини, пшеницю... Для того, щоб моя Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів, українських поетів та письменників, композиторів та акторів», - так визначав своє життєве покликання Олекса Тихий, який набув всесвітньої слави як борець проти русифікації України, літератор, правозахисник, член-засновник Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (УГГ).
Олекса Тихий народився 27 січня 1927 року на хуторі Іжівка Донецької (тоді Сталінської) області. По закінченні філософського факультету університету Тихий вчителював у школах Запорізької області та Донеччини. Його не раз ув’язнювали за критичні висловлювання про радянську владу, за протести проти окупації Угорщини радянськими військами, за незгоду з тодішньою «повзучою» русифікацією східних областей України.
1964 року Тихий написав кілька статей про русифікацію Донбасу, про жалюгідний стан української мови й культури у краї, про кричуще становище українського села, де пропонував надати більше свобод простому люду.
Справжній донецький українець, як ще називали Тихого, також активно поширював самвидав. За спогадами сучасників Олекси, він був зразковим носієм української літературної мови. Отже, поринувши у мовознавство, він уклав збірку висловлювань видатних людей «Мова народу. Народ» та склав словник неправильностей українських говорів Донбасу.
У листопаді 1976 року Олекса Тихий став членом-засновником Української Гельсінкської Групи. А 5 лютого 1977 року він був вкотре заарештований за звинуваченням у проведенні «антирадянської агітації і пропаганди» і «незаконному зберіганні зброї»: хтось ще під час війни заліпив глиною на горищі сараю стару німецьку ґвинтівку.
Суд у справі Олекси Тихого і Миколи Руденка, що проходив улітку 1977 року у м. Дружківці, виніс Тихому вирок - 10 років таборів особливого режиму і 5 років заслання. Визнаний «особливо небезпечним рецидивістом», він був етапований до табору особливого режиму в Мордовію, звідки - до лікарні в Нижній Тагіл.
Втім, навіть у неволі Тихий бере активну участь в акціях протестів в’язнів.
Випробування хоч і не зламали його дух, але остаточно підірвали здоров’я Олекси Тихого. Він мав операцію на виразку дванадцятипалої кишки, терпів люті болі, але, за спогадами соратників-політв’язнів, осявав співрозмовника доброзичливою, та надто болісною усмішкою.
У Пермському таборі йому поставили діагноз: рак шлунка з метастазами. Знеболювальні йому пропонували в обмін на покаяння. Друзям Олекса Тихий говорив: «Я знаю, що загину, але хтось мусить бути першим».
На останнє сорокахвилинне побачення з сином Володимиром і дружиною Ольгою 19 квітня 1984 року Тихого ввели попід руки, у нього навіть облазили нігті, але посміхався, був милостивим, згадував Нагірну проповідь Ісуса Христа. 6 травня 1984 року 57-річний Олекса Тихий помер у камері тюремної лікарні в м. Перм.
Поховали Олексу Тихого на кладовищі «Сєвєрное» в Пермі в присутності сина Володимира. Син хотів забрати батька на Батьківщину, але йому сказали: «Якщо будете наполягати, то результати бактеріологічного аналізу можуть показати гепатит, і тоді не заберете його ніколи».
У 1988 р. в Канаді вийшов збірник праць Олекси Тихого «Роздуми».
19 листопада 1989 року, останки Тихого разом з прахом Василя Стуса і Юрія Литвина перевезені в Київ і з великими почестями перепоховані на Байковому цвинтарі.
На Донеччині діє Товариство ім. Олекси Тихого, яке популяризує його твори. Ім’ям Олекси Тихого названі вулиці та центральна магістраль міста Краматорська, що сполучає тимчасовий адміністративний центр Донецької області з містами Дружківкою і Слов’янськом.
Зараз, коли весь український народ, від заходу до сходу, мужньо боронить свою Батьківщину від російських загарбників в умовах повномасштабного збройного вторгнення рф, ідеї Олекси Тихого набули особливого змісту і сили. В сьогоднішніх умовах Донеччині потрібні справжні герої, приклад яких гідний наслідування. Саме до таких справжніх героїв належить Олекса Тихий.
https://dn.gov.ua/.../27-sichnya-97-rokiv-vid-dnya...
